Основні причини гіпермобільності суглобів

Гіпермобільність суглобів — це стан, при якому суглоби можуть рухатися за межі звичного фізіологічного діапазону. Якщо людина легко виконує надмірні рухи без болю, це не завжди є ознакою хвороби, однак у деяких випадках така особливість потребує уваги. Найчастіше гіпермобільність пов’язана з підвищеною пухкістю тканин, що утримують суглоб, або зі слабкістю м’язів навколо нього. Саме тому важливо розуміти, які причини провокують цей стан, коли він є варіантом норми, а коли може свідчити про синдром гіпермобільності суглобів.

Що таке гіпермобільність суглобів?

Гіпермобільність суглобів виникає тоді, коли зв’язки, сухожилля та інші структури, що стабілізують суглоб, є надто еластичними або недостатньо міцними. Через це суглоб набуває надмірної рухливості. Найчастіше подібний стан спостерігається у колінах, плечах, ліктях, зап’ястях і пальцях рук.

У дітей гіпермобільність трапляється частіше, оскільки їхня сполучна тканина ще недостатньо сформована. У багатьох випадках це не викликає скарг і не потребує лікування. Однак якщо надмірна гнучкість супроводжується болем, набряками або частими травмами, лікарі можуть говорити про синдром гіпермобільності суглобів.

Основні причини гіпермобільності суглобів

У більшості випадків гіпермобільність не пов’язана з серйозною патологією та має доброякісний характер. Водночас існує кілька факторів, які можуть сприяти розвитку цього стану.

Спадковість

Однією з найпоширеніших причин вважається спадковий фактор. Якщо у близьких родичів є надмірна гнучкість суглобів, ймовірність такої особливості у дитини також підвищується. Значну роль у цьому відіграють гени, які беруть участь у формуванні колагену — білка, що забезпечує міцність і еластичність сполучної тканини.

Особливості будови кісток

Форма кісток та анатомічна будова суглобів також можуть впливати на обсяг рухів. У деяких людей від народження суглоби мають таку будову, яка дозволяє їм рухатися ширше, ніж у більшості інших людей.

Знижений м’язовий тонус

Якщо м’язи навколо суглоба недостатньо сильні, вони не можуть повноцінно підтримувати його стабільність. У результаті навантаження більше припадає на зв’язки та капсулу суглоба, що посилює прояви гіпермобільності.

Вікові особливості

У дитячому віці гіпермобільність є досить поширеним явищем. Це пояснюється тим, що сполучна тканина у дітей більш еластична, а опорно-руховий апарат ще перебуває в процесі формування. З віком у багатьох людей ця особливість стає менш вираженою.

Супутні захворювання

У рідкісних випадках синдром гіпермобільності суглобів може бути пов’язаний з іншими захворюваннями або генетичними станами. Саме тому при наявності болю, слабкості чи частих вивихів важливо пройти обстеження.

• синдром Дауна;
• синдром Марфана;
• порушення обміну речовин, зокрема синдром Моркіо;
• інші захворювання сполучної тканини.

Які суглоби уражаються найчастіше?

Надмірна рухливість може проявлятися в різних ділянках тіла, однак є суглоби, які зазвичай уражаються частіше за інші.

• колінні суглоби;
• плечові суглоби;
• ліктьові суглоби;
• зап’ястя;
• суглоби пальців рук.

Саме ці зони найчастіше зазнають перевантаження, мікротравм або вивихів при наявності синдрому гіпермобільності.

Коли гіпермобільність є нормою, а коли — проблемою?

Якщо людина має гіпермобільність суглобів, але не відчуває болю, не має набряків і не стикається з частими травмами, лікування зазвичай не потрібне. У такому випадку йдеться про доброякісну гіпермобільність.

Проблема виникає тоді, коли надмірна рухливість починає супроводжуватися неприємними симптомами та впливає на якість життя. Тоді лікар може діагностувати синдром гіпермобільності суглобів.

Симптоми, які потребують звернення до лікаря

Незважаючи на те, що сама по собі гіпермобільність не завжди є небезпечною, існують симптоми, які не варто ігнорувати. Вони можуть свідчити про ускладнення або супутні порушення.

• больові відчуття під час руху суглоба;
• набряк, особливо ввечері, вночі або після фізичного навантаження;
• швидка втомлюваність;
• часті травми суглобів і зв’язок;
• вивихи та розтягнення;
• раптові зміни зовнішнього вигляду суглоба;
• зміна звичного діапазону рухливості;
• порушення функцій верхніх або нижніх кінцівок.

Як встановлюють причину гіпермобільності суглобів?

Для уточнення діагнозу лікар проводить фізикальний огляд, оцінює обсяг рухів у суглобах і з’ясовує, чи є супутні симптоми. За потреби можуть бути призначені додаткові аналізи крові для виключення системних або спадкових захворювань.

Такий підхід допомагає визначити, чи йдеться про доброякісну гіпермобільність, чи про синдром, який потребує лікування та контролю.

Тактика лікування та підтримки суглобів

Лікування зазвичай потрібне не при самій гіпермобільності, а тоді, коли вона супроводжується болем, нестабільністю або частими травмами. У таких випадках лікар може рекомендувати комплексний підхід.

• препарати для зменшення больових відчуттів;
• засоби для підтримки та зміцнення суглобів;
• фізіотерапевтичні процедури;
• вправи для зміцнення м’язів;
• контроль фізичних навантажень.

Особливу увагу приділяють зміцненню м’язового корсета, адже сильні м’язи допомагають краще стабілізувати суглоби та зменшують ризик травм.

Можливі ускладнення при гіпермобільності суглобів

Люди з гіпермобільністю мають вищий ризик вивихів, розтягнень і пошкоджень суглобових структур. Якщо синдром зберігається у дорослому віці, з часом підвищується ймовірність розвитку остеоартриту. Саме тому важливо не лише контролювати симптоми, а й дбати про профілактику ускладнень.

Профілактика: як зменшити ризики?

Навіть при наявності гіпермобільності можна зменшити ризик травм і дискомфорту, якщо дотримуватися простих профілактичних рекомендацій.

• бути фізично активними, але уникати перевантажень;
• регулярно зміцнювати м’язи;
• носити правильно підібране взуття;
• захищати суглоби під час спорту та активності;
• уникати різких і незвичних рухів;
• своєчасно звертатися до лікаря при появі болю чи набряку.

Висновок

Гіпермобільність суглобів може бути як індивідуальною особливістю організму, так і ознакою синдрому, що потребує контролю. Найчастіше причинами цього стану є спадковість, особливості будови кісток, слабкість м’язів і вікова незрілість сполучної тканини. Рідше за надмірною рухливістю можуть стояти генетичні або метаболічні захворювання. Якщо гіпермобільність супроводжується болем, набряком, втомою або частими травмами, важливо звернутися до лікаря для обстеження та підбору правильної тактики лікування.