Зміст
Лейкоцити є важливою складовою крові, що забезпечує захист організму від інфекцій, бактерій, вірусів та інших шкідливих чинників. Саме ці клітини відіграють ключову роль у роботі імунної системи. Коли їх кількість знижується, організм стає більш вразливим до різних захворювань та запальних процесів.
Стан, при якому спостерігається зниження рівня лейкоцитів, називається лейкопенією. Низьким вважається показник менше ніж 4000 клітин на мікролітр крові. Водночас норма може відрізнятися залежно від віку, статі та індивідуальних особливостей організму. У багатьох випадках лейкопенія тривалий час не дає явних проявів, однак при значному зниженні лейкоцитів зростає ризик розвитку інфекційних ускладнень.
Що таке лейкопенія та чому вона виникає
Лейкопенія не є окремим видом онкологічного захворювання, однак може бути пов’язана з хворобами кровотворної системи або виникати як наслідок лікування раку. Оскільки лейкоцити утворюються зі стовбурових клітин кісткового мозку, будь-які порушення цього процесу можуть призводити до зменшення кількості білих кров’яних тілець.
Залежно від того, який саме тип лейкоцитів знижений, виділяють різні форми лейкопенії. Наприклад, при недостатній кількості нейтрофілів розвивається нейтропенія, а при зниженні рівня лімфоцитів — лімфоцитопенія. Кожен із цих типів має свої особливості, але загалом усі вони знижують здатність організму протистояти інфекціям.
Основні причини розвитку лейкопенії
- порушення роботи кісткового мозку;
- лімфома, лейкемія, апластична анемія;
- спленомегалія або збільшення селезінки;
- хімієтерапія чи променева терапія;
- вроджені порушення кровотворення;
- інфекційні захворювання, зокрема туберкульоз, черевний тиф, вірусний гепатит;
- аутоімунні розлади, серед яких вовчак і ревматоїдний артрит;
- дефіцит вітамінів і мінералів через неповноцінне харчування;
- приймання окремих лікарських засобів.
Основні симптоми низького рівня лейкоцитів
У більшості випадків лейкопенія не має специфічних ознак, особливо на початкових етапах. Людина може навіть не здогадуватися про проблему до моменту проведення лабораторного аналізу крові. Найчастіше симптоми з’являються тоді, коли на тлі зниженого імунного захисту приєднується інфекція.
Саме тому клінічна картина зазвичай пов’язана не стільки з самим низьким рівнем лейкоцитів, скільки з наслідками цього стану. Що нижчий показник, то вищий ризик частих, затяжних або важких інфекційних процесів.
Характерні ознаки, які можуть вказувати на лейкопенію
- больові відчуття в горлі;
- озноб;
- виразки в ротовій порожнині;
- підвищена пітливість;
- кашель або задишка;
- порізи чи виразки, з яких виділяється гній;
- біль або печіння під час сечовипускання.
Наявність таких симптомів не завжди означає саме лейкопенію, однак є підставою звернутися до лікаря, особливо якщо людина проходить лікування, має хронічні захворювання або вже знає про зниження імунного захисту.
Діагностика при підозрі на лейкопенію
Для встановлення діагнозу лікар враховує скарги пацієнта, анамнез та результати обстежень. Основним методом підтвердження є лабораторний аналіз крові, який дозволяє визначити кількість лейкоцитів та оцінити інші показники. За потреби проводять також додаткові дослідження, щоб виявити причину порушення.
Які методи діагностики можуть застосовуватися
- загальний аналіз крові;
- аналізи сечі;
- рентгенографія;
- посів із ділянки ураження для виявлення бактеріальної чи грибкової інфекції;
- біопсія кісткового мозку за необхідності.
Оскільки лейкопенія часто не супроводжується яскравими симптомами, важливе значення має регулярний контроль аналізів крові. Це особливо актуально для людей, які мають захворювання, здатні впливати на рівень лейкоцитів, або проходять специфічне лікування.
Тактика лікування та профілактика
Лікування залежить від причини, яка викликала лейкопенію, а також від того, який саме тип лейкоцитів знижений. Якщо проблема пов’язана з прийманням певних препаратів, лікар може змінити дозування або підібрати інший засіб. У випадках, коли зниження лейкоцитів викликане хімієтерапією чи опроміненням, рівень клітин крові інколи відновлюється природним шляхом після завершення або між курсами лікування.
Якщо у пацієнта виникає інфекційний процес, можуть призначатися антибактеріальні або протигрибкові препарати. Також обов’язково проводиться терапія основного захворювання, що призвело до розвитку лейкопенії. План лікування завжди формується індивідуально з урахуванням стану людини.
Що допомагає знизити ризики ускладнень
- повноцінне та збалансоване харчування;
- достатній відпочинок і відновлення організму;
- уникнення контактів з джерелами інфекцій;
- обережність, щоб не допустити травм та ушкоджень шкіри;
- регулярне проходження аналізів крові за рекомендацією лікаря.
Повністю запобігти розвитку лейкопенії не завжди можливо. Проте своєчасне виявлення змін у складі крові, контроль основного захворювання та профілактика інфекцій допомагають значно зменшити ризик небезпечних наслідків.
